Мой сайт

ЗАСНУВАННЯ БІЛОЛУЦЬКА

ЗОЛОТА ОРДА не була міцною державою. Вже в кінці ХІІІ-ХІV ст. в ній були два центри. Один від Дону до Дунаю, контролював темник Ногай, на схід від Дону хан Тохта. Наша квітуча земля стала ареною боїв між цими угрупуваннями.
В 1620 році за наказом Московського царя Михайла Федоровича було створено унікальний документ «Книга Большого Чертежа». І тепер на південних окраїнах Московської держави були в центрі уваги три шляхи: Муравський, Ізюмський і Кальміусський – річки на них, татарські перевози і перелази, якими татари йшли в Русь.
Вздовж правого берега Айдару йшов шлях – Айдарська сакма, глибоко вбита копитами низькорослих татарських коней, вона була для них з їхнім способом розбійного життя дорогою, яка давала багату здобич і ясир (так називали татари полонених-бранців).
З 1480 року відомо, що орди татар прямували в українські землі (на рік миру приходилось два роки війни). Агресія з боку Кримського хана вимагала створення ефективної оборони руб ... Читать дальше »

БІЛОЛУЧАНИ В РОКИ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ
1914-1918 рр.

З початком імперіалістичної війни в серпні 1914 року білолучани були мобілізовані в діючу армію і воювали в Карпатах і на Кавказі. Свій обов’язок виконували, будучи вірними даній присязі.
Георгіївськими кавалерами в роки першої світової війни стали Кандиба Олексій Никифорович (жив на вулиці нинішній Московській) – розвідник, Токар Одоким Пантелійович (жив на Забілівці), Кисельов Петро Євлампійович, Гречаний Олексій Петрович – вони отримали по 2 срібних і 2 золотих хрести. (Георгіївський хрест – орден св. Георгія, запроваджений в Росії в 1769 році для нагородження офіцерів і генералів за військову відзнаку, а в 1807 році для нагороди солдат і унтер-офіцерів. З 1914 року називається Георгіївський хрест, мав 4 ступені). Кандиба Олексій Никифорович в 1918 році повернувся і був обраний головою сільради.
Чотири довгі роки війни сім’ї залишались без годувальників, ще більш злиденіли. Більш заможні місцеві багатії за безці ... Читать дальше »

КОЛЕКТИВІЗАЦІЯ. РОЗКУРКУЛЕННЯ. ГОЛОД.
РЕПРЕСІЇ.

Керівництво СРСР, що почало форсовану індустріалізацію за рахунок села, яке повинно було не лише годувати країну і дати хліб для експорту, а і самі селяни повинні були поповнити армію великих будівничих. Знову основний розлом іде через душу селянина, його землю, його сім’ю. не оминуло це і Білолуцьк.
Прагнучи вирішити проблему хлібозаготівель після хлібозаготівельних криз 1924-1928 роки і 1928-1929 рр., коли селяни відмовились продавати хліб державі за невиправдано низькими цінами, під загрозою стали темпи індустріалізації. Тоді державна машина, а це значить керівна верхівка, повертається до ідеї суцільної колективізації. Село стає об’єктом «пристальної уваги» в усіх сферах життя.
Почалася хвиля розкуркулень, зміцнілих господарств в 1928-1929 рр. було вже багато. Розкуркулених ділили на декілька категорій, і саме це визначило їх подальшу долю.
 Єлисей Колодка, який був заможним ще до 1917 року, до влади був лоял ... Читать дальше »

БІЛОЛУЦЬКЕ ПІДПІЛЛЯ

З початком війни в Білолуцькому районі організовувалось 5 партизанських груп, в яких було 70 бійців. З них 32 чоловіка пройшли 15-денну підготовку в спецшколі м. Лисичанська. Командиром Білолуцької групи був Єрмак. Для керівництва партизанським рухом в районі був створений штаб в складі командира – голови райвиконкому А.Г. Майстренка, комісара – директора Білолуцької МТС М.П. Нечаєва, начальника штабу – завідуючого райземвідділом М.Д.Шодіна. Групи були забезпечені озброєнням, боєприпасами, продовольством. Мали один радіоприймач і один радіопередавач.
В січні 1942 після розгрому німців під Москвою партизанські групи Білолуцького району за розпорядженням вищестоящих органів були розформовані.
10 липня 1942 німці вступили в Білолуцьк. Місцеві патріоти за допомогою офіцерів і солдат, які звільнилися з німецьких таборів, партійних і радянських працівників організували боротьбу проти загарбників. Протягом 2 місяців (жовтень-листопад) тут діяла підпільна гру ... Читать дальше »

К реке Гайдари (Кольцов)1830 г
К реке Гайдари



Стою, зловещей думы полн,
При шёпоте, при плеске волн…
Гайдарь! всё теми ж ты волнами
Катишься вдаль, как и всегда,
Такими ж светлыми водами;
Поишь людей, поишь стада;
И те ж в тебе глядятся горы
И моются корни лесов;
Всё те ж кругом поля, озёры,
Всё так же ночью вдоль брегов
На лодке, лёгкой и качливой,
Плывёт веселый рыболов;
По влаге сонной, прихотливой
Кидает сеть он — и вперёд
Веслом размашисто гребёт,
И песнь Украины для забавы,
Без мыслей, без желаний славы,
Напевом прадеда поёт!
Катись, Гайдарь, и пой водою
Брега, счастливые тобою!
Твой век тебе не изменил;
А я, старик, всю жизнь прожил…
Где ж вы, благие упованья,
Где ты, священный сердца жар?..
Катися, светлая Гайдарь,
Неси с собой мои стенанья!

Моя Айдарщина.Люблю свои края и историю своих предков-казаков!
В последний раз в качестве самостоятельной политической силы сечевое казачество выступило совсем не под злополучной Полтавой, а на землях нашего Подонцовья, когда донские казаки обратились за помощью к запорожцам...

А дело было вот в чём. Экспанския Российской империи на юго-восток сопровождалась установлением имперских же порядков на освоенных территориях. А порядки эти были такие, что принять их было, мягко говоря, трудно. И страшно. Сотни тысяч подданных империи гибли на бессмысленных петровских новостроях вроде строительства столицы на болоте – Санкт-Петербурга. Да что там болото! Крепость Рогервик вообще строили на зыбучих песках – зимой строили укрепления, летом они проваливались в пески, зимой их снова строили и так 20 лет – по велению императора-реформатора... От такой «бессмысленной и беспощадной» реформаторской деятельности Петра процентов 20 населения империи вымерло и ещё 10 убежало, куда глаза глядят. ... Читать дальше »

"Берега Айдара" из книги Д.Лукьяненко
Не спеша несёт свои воды река Айдар на Луганщине и привольно живут в его толще воды быстрые щуки да огромные сомы, медлительные черепахи да хваткие раки В надежде подышать воздухом показывают головы из воды речные твари и с удивлением смотрят на жизнь вдоль берегов. Роскошный убор трав покрывал приайдарскую степь ещё не знавшую плуга Волновалась и играла степь под порывом ветра Трава была столь высока, что покрывала всадника с головой В зараслях скрывались дикие звери, оттуда выскакивали быстроногие тарпаны и брдили в траве огромные туры Но самыми опасными в степи были не звери. Приайдарскую траву, вытаптывая землю проходили вдоль Айдара орды татар Весь облик татар внушал страх, несли они горе и кровь, а спутниками им были зввери-падальщики да вороньё С быстротой стрел татары пронизовали степь уходя в набег и медленно возвращаясь обратно гнали толпы невольников. эпизод 2 Где проходило татарское войско, оставалась голая земля - сакма Один из таки ... Читать дальше »